Олександр Ткач: “Чуйне ставлення до пацієнта може продовжити життя “

Гостра боротьба розгорнулась протягом останнього тижня за посаду головного лікаря Рівненського онкодиспансеру. Нагадаю: кандидатів двоє – нинішній керівник Григорій Максим’як, який уже понад 30 років очолює заклад, та завідуючий хірургічним відділенням, депутат облради від ВО «Батьківщина» Олександр Ткач. На комісії облради, де слухали це питання, окрім кандидатів, брали слово й громадські активісти та пересічні люди, в основному не задоволені ситуацією в онкодиспансері. Більшість запитань було адресовано Григорію Максим’яку. Проте цікаво дізнатися, що думає з цього приводу й другий кандидат Олександр Ткач.

Повідомляє сайт ПРО РІВНЕ.

– Олександре Олександровичу, чому Ви вирішили позмагатися за посаду головного лікаря?

– А можна запитанням на запитання? (посміхається)

– Авжеж.

– Ви читали відкритий лист лікаря Комаровського про українську медицину і необхідність її реформування?

– Ні.

– Це звернення сповнене великим відчаєм. Медицина наша у вкрай незадовільному й жалюгідному стані. Звичайно, питання потрібно вирішувати на державному рівні. Але й на місцях теж можна багато зробити. Про це і йшлося у моїй програмі кандидата на посаду головного лікаря. Зокрема, хотілося б більшої прозорості використання ресурсів, які виділяються з бюджетів різних рівнів. А також, аби благодійні кошти суворо обліковувалися і кожен пацієнт міг побачити, на що вони використані. Найголовніше – це фінансовий контроль, аби всі гроші були спрямовані насамперед на лікування.

– У соціальних мережах, на форумах є багато нарікань на негуманне ставлення медиків Рівненського онкодиспансеру до пацієнтів. Звинувачують Григорія Максим’яка, який нібито дозволив медперсоналу так поводитися з хворими. Яка Ваша позиція?

– Звичайно, подібне ставлення неприпустиме. Втім я не був би таким категоричним у висновках. Потрібно тут працювати, аби зрозуміти всю складність професії лікаря-онколога. Щодня дивитися на чиїсь страждання, часто не маючи змоги зарадити біді – це психологічно важко. Особливо, якщо пацієнт запустив хворобу до останньої стадії і просить про допомогу…А лікар вже безсилий… Нестриманих медиків це часто дратує. Але кожен мусить затямити: чуйне ставлення до пацієнта, обнадійливе слово може, якщо не вилікувати, то хоча б продовжити життя. Бо ж онкологія, я б сказав, – це ціла філософія. Ніколи не знаєш, як поведе себе пухлина. Доводилося бачити й просто фантастичні випадки зцілення там, де, здавалося, немає жодної надії.

– Чи має право лікар звинувачувати хворого у тому, що він прийшов запізно?

– Думаю – ні. Бо, врешті-решт, робити це вже немає сенсу. Він же не прийде раніше. Час все одно втрачено. Окрім того, рак – хвороба підступна. Часто дає про себе знати на останніх стадіях. Тому звинувачення можуть бути безпідставними. Потрібно хворого заспокоїти, дати надію. Але рідним у коректній формі мусимо повідомити про реальну ситуацію. І морально підтримати теж. Грубість же й хамство потрібно викорінити, як злоякісну пухлину, щоб не давала метастазів. Більше того – у нашому медзакладі мусить бути психолог. Бо ж і сам пацієнт і рідні потребують його допомоги.

– А може людина попередити це захворювання? Є якась профілактика?

– Звичайно. Але, на жаль, в Україні цьому не приділяють належної уваги, як, скажімо, у розвинених країнах світу. Саме тому щогодини від раку помирає 10 наших співгромадян. А якби вони вчасно проходили онкоскринінг, такої статистики можна було б уникнути. Втім все впирається в кошти, бідність і безпечність українців. У мене є така ідея – започаткувати у Рівненському онкодиспансері профілактичну просвітницьку роботу. Видавати листівки про те, як попередити рак, розповсюджувати їх в області, проводити семінари. І так хочеться, щоб наші краяни були здоровими і приходили в онкодиспансер лише на профілактичне обстеження.

Розмовляла Валентина Колесник